Він грав і кохав талановито
Він грав і кохав талановито
На екрані Рибніков створив образ робітника, за зовнішньою простотою якого приховувалися глибина почуттів і цілісність характеру: «Весна на Зарічній вулиці» (1956), «Висота» (1957), «Дівчата» (1961) та інші.
Микола Миколайович Рибніков народився 13 грудня 1930 року в Борисоглібську Воронезької області. Виріс у Сталінграді, де й закінчив школу. Під час навчання успішно виступав у художній самодіяльності. Хоча Микола Рибніков і вступив до медичного інституту, та вчитися там не захотів. У 1948 році він приїхав до Москви і успішно склав іспити до ВДІКу.
Акторської майстерності навчався у педагогів Сергія Герасимова і Тамари Макарової. На студентській сцені пробував себе в ролях різного плану: грав Клочкова у чеховській «Анюті», Кошового в «Тихому Доні», Нагульнова в «Піднятій цілині», пушкінського Дон-Жуана й навіть Петра Першого. Саме ця роль врятувала майбутню зірку кіно, коли його за розіграш хотіли виключити з інституту. А було це так.
Рибніков володів даром імітування голосів відомих людей. Одного разу він, сховавшись у шафі, голосом Левітана зачитав урядове повідомлення про зниження цін. У кімнаті в цей час перебувала ледь не половина гуртожитку. А через кілька днів за компанією жартівників на чолі з Рибніковим прийшли люди з органів. Миколу виключили з комсомолу і мали намір вигнати з ВДІКу. Ось тоді наставники й згадали його блискуче виконання ролі царя. За студента заступилося керівництво курсу й відстояло його право на продовження навчання.
Дебют Рибнікова в кіно лишився майже непоміченим (фільм «Команда з нашої вулиці»). По-справжньому його акторський талант розкрився у співпраці з режисерами О. Аловим і В.Наумовим у стрічці «Тривожна молодість» і з М. Швейцером в «Чужій рідні». Усі, кому з ним довелося працювати, відзначали, що на знімальному майданчику він завжди був зібраним і професійним. Немов спеціально для нього і писали характери впертих робітників, борців за правду, людей щирої вдачі. А він і був таким, і все робив талановито...
Особисте життя актора, як і його героїв, складалося непросто. Першим його сильним коханням була Клара Румянова. У це складно повірити, але одного разу молодий Микола Рибніков зробив вчинок, який пізніше режисер Юрій Чулюкін втілив у своєму фільмі «Дівчата». Не знаючи, як розтопити холодне серце коханої, Рибніков, витративши 
всю свою стипендію, позичивши грошей у друзів, купив витончений золотий годинник і подарував їй.
Клара була дівчиною суворих моральних правил – вліпила йому дзвінкого ляпаса зі словами: «Ніколи більше не підходь до мене!». У пориві люті Рибніков викинув подарунок у вікно. Але, на відміну від героїні Надії Румянцевої – Тосі, Клара не заплакала, а лише посміхнулася: «Я ж попереджала: мені від тебе нічого не треба, зарубай це собі на носі». Рибнікову дорого обійшлася ця витівка: щоб повернути борг, він кілька місяців сидів на самій гречці.
Другим його сильним коханням була Алла Ларіонова – одна з найкрасивіших акторок радянського кіно. За нею він побивався майже 6 років, у розпачі хотів навіть повіситися. На щастя, все обійшлося.
Рибніков уже став по-справжньому відомим актором. Поки вся країна дивилася «Весну на Зарічній вулиці» і співала пісні його героя, Микола знімався у «Висоті» – іншому культовому фільмі п’ятдесятих. Під час зйомок кардинально змінилося особисте життя актора. В один зі знімальних днів його запросили до телефону і по секрету повідомили, що в Ларіонової нещастя: актор Іван Переверзєв, дитину якого вона виношувала, одружився з іншою.
Микола забрав Аллу з дитиною. Пропозицію стати його дружиною він зробив їй у новорічну ніч 1957-го. У 1961 році в них народилася дочка Орина.
Акторська діяльність Рибнікова була на висоті. Заради ролі в «Дівчатах» він за два тижні схуднув аж на 20 кілограмів. Картини за участю актора мали величезний успіх у глядачів і сьогодні залишаються в числі кращих фільмів радянського кіно. Подружжя прожило понад 30 років, виховавши двох доньок. Микола немовби не бачив інших жінок, мріючи лише про ті ролі, де його партнеркою могла б бути дружина.
Миколу Рибнікова знімали багато, згадаймо хоча б такі фільми, як «Їм підкорюється небо», «Війна і мир», «Сьоме небо» та інші. У 1981 році йому присвоїли звання народного артиста РРФСР.
В останні роки життя актор не без успіху знімався в епізодичних ролях. Найяскравішою з них є роль Кіндрата Петровича у стрічці «Вийти заміж за капітана» (1985). Коли Рибнікова перестали знімати, він довгі роки жив на кошти від творчих зустрічей з глядачами. Весь вільний час проводив на дачі, де із задоволенням вирощував і консервував овочі.
Микола Рибніков не дожив до свого 60-річчя півтора місяці. 22 жовтня 1990 року він сходив до лазні, прийшов додому і, випивши чарку коньяку, ліг спати й не прокинувся. Кажуть, уві сні помирають праведники. Через десять років, повернувшись додому з гастролей, лягла спати і не прокинулася Алла Ларіонова. Подружжя нарешті зустрілося в тому примарному світі, шлях до якого настільки ж болісний і прекрасний, як кохання, і настільки ж незвіданий і короткий, як сон.
Підготувала Олена Питайчук
